Побачити на свої очі свято Маланки, що святкується в Україні  напередодні старого Нового року,  я мріяла  два роки, з того часу, коли  в інтернеті мені вперше попався  репортаж про  це дійство. Я стала слідкувати за подіями, адже кожний регіон України має свої особливості святкування Маланки. Та чи не найяскравіше це   відбувається на Буковині – у Чернівцях та в усіх районах і селах області, де з особливою любов’ю і піклуванням ставляться до свого фольклорного надбання. Тут проходять щорічні фестивалі, які варто побачити, бо такого унікального видовища немає більше ніде. І справді, мабуть, тільки на цій землі могло народитися таке поетичне диво, як МАЛАНКА.

Звісно, моєю мрією було поїхати у саме серце традицій, в село Красноїльці Чернівецької області, але в цьому році я вирішила почати з малого (це краще, ніж нічого) і не прогадала. Маланка Фест, Чернівці 2017. 
Початок фестивалю було оголошено на 12 годину дня, а вже в 11.00 на площу Філармонії, яка була стартовим початком фестивалю, стали підтягуватися люди. 

 

Ця дама з собачкою не з цього свята, мабуть. 

40 заявлених колективів, 1000 учасників і 40 тисяч глядачів! В цьому році глядачів було найбільше за рахунок туристів, з кожним роком фестиваль стає популярнішим.  

Святкувався Маланка Фест вшосте, і кращого міста для фестивалю,  ніж Чернівці, годі придумати. Гляньте, яка тут архітектура! 

Я їхала сюди за народними традиціями, за атмосферою свята.  Яка форма, ох ці коні! А ця матерія, не ясно, який десяток літ, дирки і латки... Аж мурашки!!!! Хочеться доторкнутися і сказати цим людям "дякую" за збереження традицій. 

Поряд з традиційними образами, були і сучасні інтерпретовані образи. Схоже, платформа із Драчинців не вперше на фестивалі і завоювала тут особливий авторитет. Цигани вони такі, ага, всюди пролізуть)) 

Усе продумано до дрібниць, і польова кухня, де у великій каструлі щось готується, і надпис Драчинці у техніці печворк, спідниця зверху... Деталі можна розглядати довго. 

 

Цей красивий яскравий кінь дуже важкий і управляти ним не так легко! Це тільки здається що квіточки-стрічки і вся краса, а на справді тільки сильний чоловік може з таким справитися. 

У мене підсвідома любов до таких старих інструментів, мені здається, що там схована історія, моменти, роки і десятиліття. Такі речі  викликають повагу. 

Колектив  Закарпатської області з Рахівщини. Як гарномійно перекликається одяг цього чоловіка  музичним інструментом, милість. 

А ці хлопці просто засліпили мене! Блискітки, коралі, стрічки і дощик, а ще дзеркало. Щось добавити - не можливо, щось забрати - теж. 

Один з моїх фаворитів, ось цей чоловік, обвіщаний дзвіночками. Вага костюма сягає центнера, я говорила з ним. А ви попробуйте походити, коли на вас 100 кг. А він ще стрибав, і це був такий звук гарний, не передати.  

Ох ці капелюхи з павлиним  пір"ями! Та яка дівчина може відмовити такому парубку? 

Вишиті хустинки, прикріплені до палиці, сподобалися мені не мерше, ніж дзіночки. Взагалі це все так мелодійно дзвеніло і звучало, одне задоволення дивитися і слухати. 

Як він дбайливо поправляє щось на своїй подрузі! Взагалі я часто бачила таке за учасниками, коли вони тубрувалися один за одного, а як уявити, що витримати кілька годин у таких масках, то це зовсім не так легко і просто. 

Ще один не місцевий колектив, хлопці з Румунії.  Найспокійніші учасники, але це не означає, що вони не були у центрі уваги. Моєї то точно. 

 

Ооо, то моя любов  на цьому святі. Подивіться тільки  на цей погляд. 

І цей румун теж красень, з такою шапкою з каракуля, та ще й музикант. Мрія просто! А позаду нього   можна побачити костюм кози у повний ріст. 

Ці старі коцики, потріпані часом, ці роги, примотані  дротом, аж  так і хотілося доторкнутися до всього. 

Музика, танці, все починало крутитися, стрибати, танцювати, галасувати. Починався рух, а з ним і фестиваль. 

На багатьох платформах учасників були встановлені  колонки, з яких звучала музика, у тому й сенс: їздити містом, привертаючи на себе увагу. Але іноді звучала російська попса, і це було більш ніж дивним. 

 До цих пір думаю, для чого там лійка. Але впевнена, що учасники знали, куди її  примінити. 

У людей свято, у коней робота. 

Свято без Дідзьо? Серйозно? Такого не буває. Це уже майже народний герой і ми просто приречені бачити його на кожному святі. 

Змішувалося все, що тільки можна - Діди Морози з вишиванками, російська попса з українським святом, коні і машини, військові та люди. Нічого не зробиш, така Переберія. Цей хлопець, чи то жених, чи то якийсь військовий, побажав мені здоров"я і щістя. Так і сказав "щістя", бо я перепитала, на якому це діалекті, він сказав: "На нашому". Зрозуміло. 

Радість для любого фотографа - коли так тобі позують на камеру незнайомі люди. Спонтанно. З настроєм. З емоціями. Хочете таких кадрів - їдьте на Маланку Фест. 

Ще один мій фаворит - цей мужчина у військовій формі, як він гармонійно опирається на палицю, ех! А поруч з ним неоднозначний образ, замітили?? 

Я не побачила стихійної торгівлі з лотків, все було чемно і гарно. Дівчатка продавали сувеніри з Маланки Фест, значки та пряники, я купила собі на згадку. 

Я сміялася, чесно, наскільки тонко ці учасники тролили своєю формою. 

Монах з левітацією. Левітації я не побачила, на жаль. 

Міжнародний фестиваль традиційної культури "Буковинська Маланка" розпочався вчасно, як було заявнено у програмі, о 12-їй годині виступом адміністрації і інших осіб, ну тут було не так уже цікаво. 

Щоб ви  розуміли, як учасникам було рухатися - машина просто обліплена народом і рух був досить складним з точки безпеки. 

Бідна коза, чомусь її шкода. 

А у цього учасника день не задався, буває. 

Один з фаворитів - платформа з Троянським конем.  Взагалі я шкодую тільки про одне - що не орієнтуюся в платформах і звідки саме кожна з них, для мене назви сіл і міст звучать вперше, а тому й не запам"ятовуються. Треба кілька фестивалів пережити, щоб почати добре орієнтуватися. 

Ох, яке обличчя у цього чоловіка, справжній спартанець! Таких людей іноді зустрічаєш у натовпі, просто  картину малювати можна. 

Гляньте, як майстерно все зроблено!

Можливо, Троянський кінь і не є частиною української культури (гг)) але в чернівецьку архітектуру він вписався.  

Така щира посмішка. 

О, а цього чолоівка я зустрічала всюди найчастіше. Він багато знімав на відео, а потім спілкувався з учасниками і нотував щось собі у зошит. Людина з не слов"янською зовнішністю, яка цікавиться слов"янською культурою. Моя повага. 

Ось з  такими кольорами і має бути свято! 

У когось не задався день, буває. 

Ці хлопці дуже просили мене їх сфотографувати, і я сама їх запитала, а де ж ви фото побачите? "Може, на сайті Маланки?" - запропонували вони і я погодилася. Але виявилося, що на офіційному сайті Маланки ставити фото не можна  і взагалі  сайт примітивний, тому бажаю організаторам створити щось сучасніше і краще.
А фото тут, агов, хлопці! 

Ех, яке обличчя! Справжній легінь років так під ... Ну, не важливо, скільки. Легінь він завжди легінь, не зважаючи на вік. 

Ммм.. можна закохатися у цю посмішку, що я й на кілька хвилин успішно зробила) 

Це не учасники фестивалю, тут знімався кліп, кажуть. 

Зірки, звісно! І справжні народні актори, тобто з народу. А навколо купа відео і фотокамер, українські телеканали, інтернет видання, любителі і професіонали, зйомка з усіх можливих ракурсів! Свято ж, карнавал! 

І, на кінець першої частини, трошки Чернівців. У західноукраїнському містечку у центрі дві вулиці, що носять імена росіян, хто б ще говорив про толерантність, правда?